Новости

РЕАЛИС

Христианский центр Реалис- это исследовательский и образовательный центр, предназначенный для обучения христианских лидеров и специалистов христианского служения, а также для осуществления проектов по обеспечению эффективной коммуникации христианских идей в современном обществе.

Конечная цель или миссия центра Реалис состоит в том, чтобы помочь людям увидеть реальность присутствия Христа в повседневной жизни. Для решения этой задачи мы сосредотачиваем свои усилия на двух направлениях:

Подробнее: РЕАЛИС

  • Богословие и межкультурные исследования

  • Социально-политическая этика и теология

  • Христианское консультирование и капелланское служение

  • Эта программа магистерского уровня посвящена изучению аспектов культуры общества через призму богословия. Она даёт понимание того, как знание культурных особенностей каждой социальной группы людей помогает эффективному возвещению Евангелия этим людям. Программа предназначена, прежде всего, для пасторов, миссионеров и руководителей церковных молодёжных служений.

    подробнее...
  • Эта программа является совместной программой ХЦ “Реалис” и Национального педагогического университета им. М. П. Драгоманова. После успешного выполнения всех требований программы и прохождения нормативных дисциплин унивеситета по специальности “Религиоведение”, выпускнику будет присвоена степень магистра и выдан диплом государственного образца, а также сертификат ХЦ “Реалис”: “Социально-политическая этика и теология”.

    подробнее...
  • Эта программа является совместной программой ХЦ “Реалис” и Национального педагогического университета им. М. П. Драгоманова. После успешного выполнения всех требований программы и прохождения нормативных дисциплин унивеситета по специальности “Религиоведение”, выпускнику будет присвоена степень магистра и выдан диплом государственного образца, а также сертификат ХЦ “Реалис”: “Христианское консультирование и капелланское служение в кризисных ситуациях”

    подробнее...

Досвід протестантських церков у створенні загальноосвітніх шкіл

p_reshetn.jpgРезультатом духовної і моральної кризи українського суспільства, що мала негативний вплив і на ситуацію в державних загальноосвітніх навчальних закладах, з одного боку, а з іншого, стрімкого зростання потенціалу церков і релігійних організацій, зокрема інтелектуального, а також незгоди з певними світоглядними парадигмами, закладеними в освітній процес державної загальноосвітньої школи, стало усвідомлення багатьма християнами, зокрема вірними протестантських церков, бажаності створення християнських шкіл, навчально-виховний процес в яких базувався б на християнських світоглядних та морально-етичних принципах.

.

До цього слід додати і широкі контакти вітчизняних протестантів з їх закордонними одновірцями, що давало змогу як ознайомлення з досвідом діяльності подібних навчальних закладів, широко розповсюджених в багатьох країнах світу, так й використання їхньої практичної допомоги в процесі створення подібних навчальних закладів в Україні.

Внаслідок цього з першої половини 90-х років минулого сторіччя розпочався процес створення вірними протестантських церков християнських загальноосвітніх шкіл. На сьогодні в Україні існує близько десятка подібних шкіл, освітня філософія котрих зорієнтована на реалізацію ідей християнської моралі та цінностей. Серед них можна визначити чотири, створені євангельськими християнами-баптистами, одну, створену адвентистами сьомого дня, і одну, створену вірними пресвітеріанської церкви. На відміну від них, п’ятидесятники поки що не мають подібних шкіл під своїм патронатом і лише розпочинають процес створення такої школи.

Водночас доволі важко точно визначити кількість християнських шкіл, оскільки практично жодна з них (за дуже рідкими винятками, скажімо, у Чернівцях) не має такого офіційного статусу, з огляду на існуючий стан речей, про якій скажемо далі. Або, як зазначав Блаженніший Любомир кардинал Гузар минулого року в інтерв’ю газеті "День", говорячи про свою церкву, "ми маємо шість таких шкіл, але не прямо — через приватних засновників", бо "в Україні школи можуть бути, або державні або приватні, але не церковні". Разом з тим, зволікання з позитивним розв’язанням питання щодо надання релігійним організаціям права виступати засновниками загальноосвітніх навчальних закладів і легального існування християнських шкіл не відповідає ні суспільним реаліям, ні євроінтеграційним прагненням України, ні проголошеному Президентом курсу на співпрацю Держави з Церквою.

Зазначена незначна кількість протестантських загальноосвітніх шкіл пояснюється перш за все поки що несприятливими умовами для створення та функціонування подібних навчальних закладів, а з іншого боку, на наш погляд, особливостями церковної організації протестантських об’єднань, зокрема, властивому для багатьох з них принципу незалежності місцевої громади, що практично унеможливлює створення подібних закладів внаслідок планомірної стратегії розвитку діяльності об’єднань або союзів. Виключенням, можливо, може служити лише церква адвентистів сьомого дня. Свідченням цього є і відсутність в керівних структурах більшості протестантських союзів (знов-таки за виключенням адвентистів) відділів або хоча б працівників, відповідальних за сплановане відкриття і забезпечення функціонування вказаних навчальних закладів, своєрідних церковних управлінь освіти (мова не йде про духовні навчальні заклади). Внаслідок цього християнські загальноосвітні навчальні заклади у нашому випадку є не стільки результатом бачення відповідних протестантських союзів, скільки проявом ініціативи з боку місцевих громад, а то й окремих віруючих.

Результатом такої ситуації є роз’єднаність подібних навчальних закладів, відсутність налагодженого зв’язку між ними, механізму обміну досвідом, спільного лобіювання власних інтересів перед державними органами тощо. Хоча слід зазначити, що частина протестантських загальноосвітніх навчальних закладів підтримує зв ’ язки з іншими приватними школами і входить до складу асоціації приватних шкіл. Крім того частина з них бере участь в роботі громадської організації «Культурно-просвітницький центр сприяння розвиткові християнської культури і освіти», спрямованій на інтеграцію християнських приватних шкіл з різних регіонів України. В цьому відношення нинішній семінар може мати важливе значення у плані сприяння створенню Асоціації християнських шкіл України, яка б об’єднала існуючі відповідні навчальні заклади незалежно від їхньої конфесійної належності чи зорієнтованості.

Основними завданнями протестантських загальноосвітніх навчальних закладів є: навчання і виховання молодих г ромадян України на високих принципах християнської моралі п ри забезпеченні всебічного розвитку особистості дітей; виховання учнів в дусі демократичного світогляду, дотримання прав і свобод особистості, поважного ставлення до національних традицій, а також традицій народів і культур світу; етичне, естетичне та екологічне виховання і формування гуманістичної культури особистості; створення умов, сприятливих для виховання християнського характеру та формування особистості, здатної до прийняття особистих та колективних рішень, заснованих на християнських принципах; виховання в учнях свідомого ставлення до власного здоров’я та дотримання здорового способу життя.

Говорячи про створення та функціонування християнських навчальних закладів, слід нагадати, що відповідно до частини 1 ст. 18 Закону про освіту заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, а також громадянами. Водночас, п. 2 Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 5 квітня 1994 р., обмежує можливості релігійних організацій в цьому відношенні, не називаючи їх у переліку суб’єктів заснування навчально-виховних закладів, водночас надаючи таке право кооперативним, громадським організаціям, підприємствам та установам, приватним особам. Тобто чинне законодавство не дає релігійним громадам змоги створювати загальноосвітні школи. Це призводить до того, що релігійні організації, які мають намір створити загальноосвітній навчальний заклад, повинні спочатку створити та зареєструвати якусь громадську організацію, яка надалі виступає в якості юридичного засновника відповідного навчального закладу або офіційно засновником навчального закладу виступає взагалі приватна особа (хоча, як вже було зазначено, окремі навчальні заклади дійсно є результатом ініціативи саме приватних осіб, що належать до певної церкви, а не самих релігійних інституцій).

Зрозуміло, що роки напівпідпільного, а той підпільного існування протестантських церков в тоталітарних умовах навчили вітчизняних протестантів знаходити необхідні для діяльності можливості, проте на наш погляд те, що недосконалість законодавства, штучне обмеження або дискримінація релігійних організацій щодо права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів порівняно з іншими суб’єктами, приводить потенційно найбільш законослухняну частину населення до необхідності знаходити шляхи подолання існуючих в законі перешкод, є серйозною проблемою, яка потребує свого негайного розв’язання. Тим більш, що це є фактичним порушенням визнаних Україною міжнародних документів, зокрема Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, та не відповідає курсу України на входження у європейську спільноту.

Слід зазначити, що більшість протестантських навчальних закладів в процесі свого створення та функціонування зустрілися з упередженим ставленням до себе з боку чиновників органів управління освітою, що частково відображує їхнє ставлення до приватних шкіл взагалі, а частково, на наш погляд, може бути проявом конфесійних уподобань, або вірніше – антипатій з боку конкретних чиновників щодо протестантських конфесій. Особливо ця упередженість зростала у випадку, якщо засновники школи не скривали своєї конфесійної належності і того факту, що школа створюється на християнських підвалинах. При цьому цілком можна погодитися з думкою, що прозвучала у виступі заступника Міністра освіти і науки Огнев’юка про те, що такі чиновники формувалися в інших суспільних умовах і успадкували інші традиції, зокрема й щодо ставлення до протестантських церков.

В такому випадку з боку відповідних державних органів робилися значні зусилля, щоб не допустити існування подібних школи, зокрема мотивуючи це відокремленням школи від церкви. При цьому від засновників вимагалося зняти будь-які згадування чи навіть натяки щодо християнського характеру школи в її статутних документах, відмовляючись в противному випадку видати ліцензію на її діяльність. Доходило навіть до смішного. Там, де розміщення школи планувалося у церковному приміщенні і не було інших підстав не дозволити відкриття школи, від засновників вимагалося відокремити школу від церкви парканом або хоча б лінією на асфальті.

З огляду на це, на наш погляд, потребує свого офіційного тлумачення конституційний принцип відокремлення школи від церкви, оскільки буквальне розуміння цього принципу суперечить як українським суспільним реаліям, міжнародному, в тому числі європейському, досвіду, так й чинному законодавству, яке дозволяє існування релігійних навчальних закладів, зокрема недільних шкіл, які за бажання теж можна включити в поняття «школа». На наш погляд, найбільш адекватно дане поняття виписано в чинному Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації», стаття 6 якого вказує, що саме державна система освіти (а не будь-яка школа) відокремлена від церкви.

Що стосується Закону України "Про освіту", то його ст. 9 зазначає, що заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім закладів освіти, заснованих релігійними організаціями. Отже, порівняно з Законом "Про свободу совісті та релігійні організації" відбувається значне розширення кола навчальних закладів, відокремлених від Церкви. З іншого боку, ця стаття фактично припускає існування навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями.

Навіть подолавши стадію створення, протестантські загальноосвітні навчальні заклади досить часто працюють в умовах пильної уваги до себе з боку органів освіти. Зрозуміло, що це є наслідком упередженого ставлення, певними рудиментами радянського мислення. Проте в цій ситуації позитивним є те, що така упередженість, а отже викликана цим необхідність знов і знов доводити своє право на існування, змушує християнські школи підтримувати доволі високий стандарт освіти. З іншого боку, такий стандарт забезпечується тим, що навчальний процес в таких школах, як правило, включає не лише обов’язковий державний компонент, що відповідає державним вимогам, але й додатковий – власне християнський (факультативні курси, гурткова робота тощо), спрямований на всебічний розвиток особистості дитини. Для християнських шкіл є характерним створення комфортних умови навчання та виховання, індивідуальний підхід до кожної дитини, психологічна діагностика, поглиблене вивчення іноземних мов та формування навичок роботи з комп'ютером, виховання у дітей комунікативних здібностей та поведінки на засадах християнської етики.

Крім того, як правило, додатковий християнський навчально-виховний компонент впроваджується на підставі передових закордонних навчально-виховних програм, доволі часто включає вивчення іноземних мов тощо, що сприяє кращій підготовці учнів таких шкіл для продовження своєї освіти в вищих навчальних закладах як України, так й закордону, а також кращому формуванню їхніх особистостей, порівняно з багатьма державними школами. Доволі часто забезпечення цього додаткового навчально-виховного блоку звершується у співпраці з закордонними освітніми або благодійними організаціями. Таким чином реалізується завдання поєднання кращих досягнень державної школи з християнською системою виховання. Найголовніше, що в таких школах власне навчання поєднується із справжнім вихованням учнів. При цьому навчально-виховний процес в різних формах (включаючи як звичайні уроки, так і різні види гурткової роботи) звершується протягом повного робочого дня, а не півдня як в державних закладах. Тобто якщо в державній школі дитина впродовж частини дня практично віддана сама собі, то в християнських вона цілий день знаходиться під наглядом педагогів. Завдяки цьому такі навчальні заклади користуються значною популярністю серед населення.

Відсутність в межах однієї релігійної організації достатньої для повного забезпечення навчально-виховного процесу кількості викладачів призводить до того, що викладацький склад в таких школах формується не лише з представників конфесії – засновника і навіть не лише з вірних протестантських церков. В більшості протестантських загальноосвітніх школах викладацький склад формується незалежно від конфесійної чи світоглядної належності викладачів, проте, разом з тим, до усіх викладачів висуваються однакові загальні, прийняті в даному навчальному закладі, вимоги морально-етичного плану, зокрема щодо відносин з учнями. Як правило, викладацький склад формується на конкурсній основі, що, з одного боку, обумовлено, необхідністю підтримки високої якості освіти, про що ми вже казали, а з іншого, сприяє дотриманню такого високого стандарту.

Переважно висока якість навчання, притаманна для християнських шкіл, призводить до їхньої більшої, порівняно із державними навчальними закладами, популярності, що в свою чергу веде до поповнення контингенту їхніх учнів не лише з родин, що належать до відповідної конфесії, але й з інших, незалежно від їх конфесійної належності. В середньому лише до 50 відсотків учнів в таких школах належить до конфесії засновників школи. Існують приклади (наприклад, в Чернівцях), коли до християнської школи своїх дітей віддають навіть мусульманські родини. Це, з одного боку, знімає побоювання щодо індоктринації дітей в таких школах, оскільки будь-які дії в цьому напрямку відразу ж викликали б обурення з боку батьків, а з іншого, є серйозною причиною для підтримання в таких школах атмосфери справжньої свободи совісті, толерантності, поваги до релігійних почуттів учнів. Водночас, випадки віддачі дітей з православних родин до протестантських шкіл і навпаки є рідкістю, що частково пояснюється наявністю так би мовити "своїх" шкіл.

Враховуючи все зазначене, доволі важко казати про значний доктринальний вплив тієї чи іншої релігійної спільноти на навчальних процес, про чітку конфесійну зорієнтованість подібних навчальних закладів.

Певною проблемою є те, що частина з цих навчальних закладів розрахована лише на початкову освіту, що ставить питання подальшої адаптації дітей, що звикли до певного рівня відносин в учнівському колективі та з викладачами, у набагато більш агресивному середовищі інших навчальних закладів. Тому, скоріш за все, майбутнє за тими християнськими школами, які пропонуватимуть повний цикл середньої освіти.

Доволі складним для функціонування християнських шкіл залишається фінансове питання. На сьогодні, такі школи утримуються, як правило, за рахунок внесків батьків за навчання своїх дітей та спонсорської допомоги одновірців з України та з-за кордону. Слід зазначити, що для таких шкіл притаманні доволі високі розміри плати за навчання, що відповідно обмежує можливості навчання в них дітей з родин з невеликими статками. Водночас в ряді шкіл передбачено пільгові умови для дітей з багатодітних або малозабезпечених родин. Проте, такий розмір обумовлюється необхідністю покриття фінансових витрат на оренду, виплату зарплат вчителям тощо, є досить прозорим і адекватним з огляду на якість навчання. Водночас держава практично самоусунулась від фінансування приватних, зокрема християнських, шкіл, хоча б мала взяти на себе забезпечення хоча б обов ’ язкового державного компоненту. Таким чином виникає ситуація, коли батьки, сплативши податки, з яких фінансуються державні навчальні заклади, мусять ще раз платити за навчання своїх дітей у приватних закладах. Як тут не згадати про бажаність того, щоб, за висловом Президента, гроші ходили б за дитиною. Необхідно зазначити, що на думку багатьох керівників християнських загальноосвітніх шкіл, саме відсутність державної фінансової допомоги є на сьогодні найактуальнішою проблемою для їхнього функціонування.

Враховуючи зазначене, вважаємо за доцільне:

  1. Створити Асоціацію християнських шкіл України (незалежно від їхньої конфесійної зорієнтованості) для спільного відстоювання своїх інтересів. Обрати для цього ініціативну групу, доручивши їй провести необхідну роботу з підготовки установчої конференції Асоціації;
  2. Звернутися до Президента України та Прем’єр-міністра України з пропозицією внести зміни до п. 2 Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів, включивши релігійні організації в число суб’єктів заснування таких закладів;
  3. Звернутися до Президента України та Прем’єр-міністра України з пропозицією ініціювати внесення змін до статті 9 Закону України "Про освіту" в напрямку визначення, що саме державна система освіти в Україні відокремлена від церкви і носить світський характер;
  4. Звернутися до Президента України та Прем’єр-міністра України з пропозицією розглянути питання щодо фінансування з боку держави реалізації державного компоненту у приватних загальноосвітніх навчальних закладах;
  5. Створити для підготовки пропозицій щодо внесення змін до нормативних актів робочу групу з числа керівників християнських загальноосвітніх навчальних закладів і юристів;
  6. Звернутися до Верховної Ради України, Міністерства юстиції та Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій з пропозицією повернутися до опрацювання Концепції розвитку державно-церковних відносин в Україні, зокрема передбачивши в ній шляхи співпраці Держави і Церкви в галузі освіти;
  7. Звернутися до Міністерства освіти і науки України з пропозицією дозволити в порядку експерименту, до внесення зазначених змін у нормативні акти, заснування загальноосвітніх навчальних закладів релігійними організаціями.


Юрій Решетніков,
к.філос.н.

У Вас недостаточно прав для комментирования

Новые программы христианского центра “Реалис”

Программы ХЦ “Реалис” разработаны в соответствии с западными стандартами высшего образования (postgraduate education) принятыми в семинариях и университетах. Так, например, программа “Христианское консультирование (психотерапия) и капелланское служение в кризисных ситуациях” разработана в соответствии стандартам западных программ в сфере христианского консультирования в области психического здоровья (mental health).

Основные курсы программ Реалиса читаются лучшими западными преподавателями. Среди преподавателей наших программ – профессоры Богословской семинарии “Альянс”, Международного университета “Тринити”, Денверской теологической семинарии, Баптистской теологической семинарии “Голден Гейт”, Университета “Акадия”, Питсбургской теологической семинарии и других ведущих христианских учебных заведений.

В программе “Социально-политическая этика и теология” предусмотрена возможность получить практическое обучение в области ведения переговоров и посредничестве при разрешении конфликтов от Института Штрауса (Пеппердинский университет), первый по рейтингу в США среди институтов, проводящих подобное обучение.

В программе “Христианское консультирование и капелланское служение в кризисных ситуациях” предусмотрена практика и возможность получения индивидуального консультирования.

После успешного выполнения всех требований программы “Социально-политическая этика и теология” и прохождения нормативных дисциплин унивеситета по специальности “Религиоведение”, выпускникам будет выдан сертификат ХЦ “Реалис” и присвоена степень магистра, а также выдан диплом государственного образца национального педагогического университета им. М. П. Драгоманова: Магистр религиоведения. Научный сотрудник. Преподаватель. Аналитик общественно-политических процессов.

После успешного выполнения всех требований программы “Христианское консультирование и капелланское служение в кризисных ситуациях” и прохождения нормативных дисциплин унивеситета по специальности “Религиоведение”, выпускникам будет выдан сертификат ХЦ “Реалис” и присвоена степень магистра, а также выдан диплом государственного образца национального педагогического университета им. М. П. Драгоманова: Магістр релігієзнавства. Науковий співробітник. Викладач. Практичний психолог.

Для поступающих на программы “Социально-политическая этика и теология” и “Христианское консультирование и капелланское служение в кризисных ситуациях” есть возможность также получить (вместо степени магистра) Свидетельство о повышении квалификации или Сертификат Центра исследования религии при НПУ им. М. П. Драгоманова “Социально-политическая этика и теология” или “Психотерапия и капелланское служение в кризисных ситуациях”, соответственно.